«У війну ми співати перестали, немає ніякої радості»

Голос у Надії Зубченка все ще дзвінкий, незважаючи на вік та все пережите. До війни вони з подругами часто збиралися та співали. Тепер не раніше. Хоча в селищі вже немає такої стрілянини, як на початку, але присутність військових не дає забути, що йде війна.

Раніше всі мали роботу, зарплату вчасно платили. А тепер я живу на пенсію, грошей не вистачає. У нас були на вулиці посиденьки, ми з жінками, такими, як я, збиралися. І за півкілометра було чути наші пісні! А зараз почалася війна, і цього вже нема, ніякої радості.

Все у нас змінилося. Солдати вулицями ходять. Буває, ходять танки, але рідко. Я весь час живу на цій вулиці. Пам'ятаю, як ще в ту війну солдати тут ходили. І зараз ось знову. Але нас не чіпають, живемо як жили.

Раніше були обстріли. Люди в льохи ховалися, а я – нікуди, я не боюся ні хмари, ні грому. Якось прала під навісом ганчірки свої, дивлюся: що за скло? Просто посипалося, а звідки я не звернула уваги. Другого дня зайшла в літню кухню, якою вже не користуюся, а там вікно розбите, і кулю знайшла таку велику. І в паркані дірочки, одна така велика, 10 сантиметрів.

Так хочеться забути все це і жити, як раніше. За десять кілометрів від мене живе двоюрідна сестра, їй 96 років. І я не можу проїхати через кордон її відвідати, а раніше пішки туди ходила.

Отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова, дякую. Ми дуже вдячні, що допомагали нам багато років.

Хочеться, щоб ця війна закінчилася, щоб мирно жили всі люди і всі країни світу, щоб було все добре у всіх. Ось цього я хочу найбільше – миру на землі.