У нас важко знайти цілі будівлі в селищі. І обід варимо прямо у дворі. На саморобних печах, які споруджуємо біля входу до підвалу. В укритті живемо місяцями.
Від нас до Донецького аеропорту кілька сотень метрів.
Наш будинок неабияк побило, але він дивом встояв. Нещодавно єдина житлова квартира в будинку – наша – потрапила під обстріл. Залетіла розривна куля у вікно, а потім ще й у ванну пролетіла.
Я закінчила школу, але продовжити навчання не змогла через війну. Живу разом з батьком і хворою бабусею. Її контузило рік тому – снаряд розірвався за метр від неї. Тепер вона не чує.
У нас на кухні шар кіптяви від грубки-буржуйки. Газу та світла немає кілька років. Води немає, добре, що колодязь поруч. Але вода солона, хоча і до такої ми вже звикли. До війни у нас у селищі жило приблизно 700 людей, зараз десь 50.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.