Стафійчук Ярослав, учень 8 класу Новожуківського ліцею Рівненського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ющук Олена Володимирівна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022-го року, ранок. Був звичайний день: рука в гіпсу, їду в школу автобусом. Але, коли я під’їхав до школи та побачив, що не світяться вікна, всі щось активно обговорюють, я трохи злякався. Водію хтось зателефонував, та сказав розвозити всіх дітей по домівках. Я навіть зрадів. Але, коли приїхав додому, мені розповіли, що почалась війна.

Моєму тату зателефонував брат Андрій, та повідомив що почалася війна. Про це він дізнався одним з перших. Андрій Фоменко-захисник Маріуполя, боєць полку «АЗОВ», який обороняв місто Маріуполь 86 днів у повній блокаді.

Потім, в травні 2022 року, за наказом верховнокомандувача,  бійці вийшли в почесний полон із Азовсталі. Він народився у Криму, а у віці десяти років переїхав з родиною до села Радухівка. Андрій був російськомовним, але швидко вивчив українську та став розмовляти виключно нею. Під час російських бомбардувань Азовсталі, він отримав осколкове поранення в зап’ястя правої руки. Раніше ми від нього почули таку фразу: «Нас командири зібрали, ну і ми якби не боїмося померти за Батьківщину. Смерть для нас-як буденність»

Почути таке було неймовірно важко. Дзвонив за весь час полону лише один раз, в червні 2022 року, більше зв’язку з ним не було. Моя мама-справді сильна жінка, пережити таке зможе не кожен, прийняти таку біль, бути такою терплячою..

29 липня 2022-го року, Оленівка. У ніч на 29 липня минулого року один із бараків виправної колонії в окупованому росією селищі Оленівка під Маріуполем був зруйнований російською армією. Тоді загинули щонайменше п’ятдесят українських військовополонених з Азову. Я вже знав що, мій брат знаходився в Оленівці, мені стало дуже страшно за нього.

Тим більше, коли я побачив фото розбомбленої будівлі з двох поверховими ліжками, де лежить мертве, чорне, обгоріле тіло з простягнутою рукою, схожу на поранену, як було в нього, в мене пішов «холодний піт». В списках загиблих його прізвища не було, полегшало на душі.

Ми знаємо, що після цього теракту, за офіційною інформацією, його перевели в Донецьке СІЗО. Ніякої інформації не було до травня 2023 року, коли нам передзвонив один хлопець, який повернувся з полону в травні 2023, він був разом з Андрієм в Донецькому СІЗО, та розказував, що там надають найгіршу допомогу, можна сказати, що її там взагалі немає. Руку брат розробляє сам, займається спортом. Годують там товчею або відвареним лушпинням картоплі, умови просто нелюдські.

Це і був останній обмін азовців. Після цього не було жодних обмінів.

24 серпня 2022-го року, «Подарунок на День Незалежності». 24 серпня 2022 року, російські військові хотіли зробити «подарунок» бійцям полку «АЗОВ» на День Незалежності України, та зробити їм смертну страту в залізних клітках біля драмтеатру Маріуполя. Що саме ці тварини хотіли зробити з ними, нікому не відомо, окрім них, але я бачив фото тих кліток. Вони були зроблені в формі куба з товстої арматури, які вміщали біля десяти людей.

Навіть згадувати, що я відчував в той момент моторошно, на кожній згадці про це я мало не ревів. Весь інтернет тоді був заповнений цією новиною. А для нас 24 серпня особливий-день народження Андрія. Вже другий рік я його вітаю повідомленнями, але звісно відповіді немає.

Дуже боляче йому писати, коли знаєш, що тобі ніхто не відповість, важко думати про нього, серце кров’ю обливається, сльози по щоках течуть рікою. Така наша доля, нажаль її не оминути. Дуже хочеться його обійняти та не відпускати, обіймати довго, плакати від радості через те що, не віриш в це, що він повернувся. Нарешті ж він повернувся! Але нажаль, цього поки я не відчув.