З настанням війни ми змушені були поїхати до Волинської області і прожити там 2 роки. В рідному місті не можливо було жити через постійні обстріли. Після повернення додому діти змушені навчатись онлайн, а я працюю і в тривоги, і під час обстрілів. Не знаєш чи доживеш ти до завтра.
У дітей не має соціалізації.

24.02.2022 ми прокинулись вночі, вдома, і дуже сподівались, що це навчання військові. З настанням ранку взагалі не знали, що робити і куди їхати. І коли це все закінчиться.

Найстрашніший день був, коли ми були вдома і чули тільки свист ракет С-300. 

Після тривоги вийшли з дому і бачили, що дуже багато ракет не взірвались, але лежали біля дому.

Унаслідок пережитої небезпеки 

з'явилась дуже сильна тривожність та поганий сон, коли не спиш по кілька днів, бо боїшся за дітей.

З початком війни спочатку було важко знайти потрібні продукти в магазинах та ліки в аптеках через паніку у населення.