«У підвал я не ховалася, там страшніше»

Від обстрілу Валентина Коваленко ховалась за товстими мурами свого будинку. Їй було спокійніше, коли бачила, куди летять снаряди. Тепер, почувши віддалені постріли, вона заспокоює себе думками про навчання.

Пам'ятаю, як першого дня в нас над селом снаряди летіли. Я під стіною в хаті сиділа, бо товста стіна. От і думала, може, не проб'є. У підвал я не ховалася, там страшніше. А так мені все було видно, куди летить. Вийду на подвір'я, а вони свистять, летять. Якщо зовсім близько, кину під стінку подушку і не піднімаюся, поки йде бомбардування. У нас тут недалеко, метрів п'ятсот, розбомбили хату. Снаряди летіли до городів.

Зараз може десь гримнути щось. Я так гадаю, може, молодь навчають. Нині ж беруть до армії. У мене немає побоювання, тому що думаю, що це все, як гра чи вчення якісь.

Рінат Ахметов допомагав нам продуктами. Ми отримували консерви, тушонку, цукор, макарони, борошно. Багато було всього, це гаразд. Це ж допомога! І потім ще норвезьку допомогу давали грошима і ще якась організація давала мені ліки.

Мрію не хворіти, бо дуже хочеться жити. Ну, щоб мир був і життя в достатку.