Історію подано мовою оригіналу

Мені 77 років, не працюю. Я з Гуляйполя. Як тільки у нас все почалося – ми зібралися і виїхали. Це було 10 березня 2022 року. Діти їхали до Запоріжжя і мене забрали. 

Звісно, зіткнулися з гуманітарною кризою, але жити ж треба. Там нема ні світла, ні води, ні газу. А в підвалі в холоді не дуже набудешся, і ми вирішили поїхати.

Тепер у нашій хаті вікна побиті, скла немає, балкон розбитий. І ми живемо в Запоріжжі.

Чекаємо закінчення війни, а там – хтозна, коли це буде? Хочеться, звісно, додому, у свою квартиру. У мене там квартира була трикімнатна.