Сіра Дар'я, 10 клас, Козелецький ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання — Карась Ігор Павлович

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів... Мільйони спогадів... 1000 випробувань: постійний страх за своє життя та життя інших. 1000 днів війни, які назавжди змінили як моє життя, так і життя мільйонів українців.

Це вторгнення в життя нашої країни і нації — не просто «голосні слова», це ціла епоха, яка розділила життя всіх українців на "до" і "після"; яка перевернула наш світ догори дригом, змусила нас переосмислити цінності, віднайти нові сили і навчитися жити в умовах постійної невизначеності.

До 24 лютого 2022 року моє життя було сповнене планів і мрій. Я ходила до школи, я мріяла про навколосвітню подорож, про вступ до університету, в цілому, я впевнено планувала своє майбутнє. Найбільше я цінувала дружбу і можливість просто жити, насолоджуватися кожною хвилиною. Але прийшла війна і все змінила. Перші дні були жахливими: навколо панувала паніка та розгубленість; ніхто з нас не мав думки про те, що це все ж таки станеться – що прийде війна. Зникла безпека, а разом з нею зникло і спокійне життя.

Я ніколи не забуду те відчуття, коли ти розумієш, що ти не в безпеці, що твій світ розвалився, а майбутнє невідоме, невідомо навіть те, чи доживеш ти цей день.

Війна змінила мої цінності, мої погляди на життя. Я навчилася цінувати прості речі: теплу каву, сон під мирним небом, звичайну посмішку, телефонний дзвінок від друзів.

Війна змусила мене зрозуміти, що найважливіше – це людина, її здоров’я, її життя. Я навчилася бути сильною, не здаватися, навіть коли страшно, завдяки своєму дядькові, що підтримував військовий фронт з 2014 року; який

повернувся туди ж навіть після декількох тілесних ушкоджень у вигляді уламків по різних частинах тіла, бо вважає, що його прямим обов’язком є не тільки захист своєї сім’ї та рідних, а й всіх жителів України, щоб ми всі могли спати спокійно.

Також, прикладом для мене виступає мій друг, який все своє життя мріяв про захист України, через що й закінчив військове училище та зараз в свої 19 років обороняє українські землі.

Війна вдерлася в моє повсякденне життя, перетворивши його на випробування. Обмеження, відключення світла, черги за продуктами, постійні тривоги — це тепер була і є моя реальність. Але я зрозуміла, що ця війна згуртувала нас. Ми тепер одна велика сім'я, яка підтримує одна одну, допомагає одна одній. Я пам'ятаю, як в перші дні війни до нас приїхали знайомі, які втратили свій дім у наслідок ракетного обстрілу. У їх очах був жаль, страх і безпорадність. Ми з батьками зробили все можливе, щоб їм допомогти та підтримати. Це було важко, але це теж змінило мене, зробило мене кращою.

Повномасштабне вторгнення змінило мої мрії на майбутнє. Зараз я мрію про мир; про Україну, в якій все її населення буде у безпеці; про Україну, де не буде війни, де буде можливість спокійно жити і вчитися, розвиватися і будувати свій майбутній шлях. Я впевнена, що ми переможемо. Ми, українці, дуже сильні і незламні духом. Я вірю в нашу країну, в наших військових, в наших людей. Ми переможемо, і тоді я знову можу мріяти про подорожі, про університет та про спокійне майбутнє. Хочу подякувати всім, хто допомагає нам у цьому важкому часі. Ваша підтримка дає нам сили. Війна змінила наше життя, але вона не змогла змінити наш дух. Ми зберегли свою віру в перемогу, і ми не складемо зброю, доки не відвоюємо свою свободу і не повернемо мир на нашу землю.