Я жила в Маріуполі. Життя було звичайне, спокійне… аж поки не прийшла війна. Пам’ятаю той день, коли зрозуміла, що треба збирати валізку. І пішла до бомбосховища. Там пробула три дні та вирішила виїхати.

Морально було важко, бо була одна. Я приїхала до Покровська. Здавалося, що тут буде тихіше. Але війна наздогнала й тут.

І знову довелося їхати далі, залишаючи позаду ще один куточок, який встиг стати близьким.

Тепер я тільки мрію про мир. Мене підтримують друзі й рідні. В окупації залишились бабуся та дідусь. Дуже за ними сумую. Сподіваюсь, що ми ще побачилось.