Все життя я прожила в Запорізькій області. У перший день війни Токмак окупували. Росіян було дуже багато, я не розуміла, що робити. Не стало світла, води й газу. Я набирала в криниці на сусідній вулиці. Обстріли були постійно. Я боялась загинути кожної ночі. Поки через Василівку був відкритий шлях для евакуації, я виїхала. Моя мама залишилась у місті, з нею - мої домашні тварини.

В окупації померли батько та бабуся, і я не змогла приїхати на їхнє поховання. Для мене це дуже боляче, бо росіяни відібрали у мене минуле життя та рідних. 

Зараз я живу надією на краще. Дуже хочу жити в мирній країні. Вірю в ЗСУ та нашу перемогу.