Топтигіна Надія, 9 клас, Вилківський заклад загальної середньої освіти № 2

Вчитель, що надихнув на написання есе - Соловйова Марина Олексіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це страх, смуток, постійне руйнування всього живого та розруха, загибель людей та гіркі сльози матерів та дітей. Раніше я ніколи не могла подумати, що в моїй мирній Україні може таке статися, адже моє життя було веселим та безтурботним. Країна щасливих, мирних людей в одну мить перетворюється на іншу…Війна… Горе, біль, смерть, страх…

День, коли почалася війна - 24 лютого 2022 року - я ніколи не забуду! Мій ранок розпочався о 6 годині, коли подзвонила моя мама і стала плакати: «Надійка, прокидайся, Миколаїв бомблять!»

А в тому місті мешкає моя сестричка Ліза. Я була дуже налякана, адже по телевізору стали показувати новини, як ракетами обстрілювали наші мирні міста, як захопили острів Зміїний, як колони танків обстрілювали мирних жителів та захоплювали наші території. Це було просто жах!… В перший місяць війни загинув наш сусід і товариш мого брата Ростислав Орловський. Згодом гинуть ще багато наших Вилківських хлопців. За їхні героїчні вчинки на їхню честь перейменовують вулиці. Паніка позбавляє здорового глузду, складаємо «тривожний чемоданчик». В школі навчання проходить не дуже добре, постійні повітряні тривоги, мусимо бігти до бомбосховища.

Серце від всього цього починає битися частіше, починаються панічні атаки…В одну мить наше життя перетворюється на існування…Чи про такий життєвий шлях ми мріяли?

Не такого життя хотів кожен Українець, не про це мріяли ми - діти! Нас позбавили всього: мрій, сподівань, навчання, щасливого дитинства і хочуть ще позбавити волі? Але ж ми - Українці незламний народ! Ми до всього пристосовуємося, загартовуємося і можемо «взяти себе в руки». Завдяки підтримки наших ведучих «Єдині новини» і їхнім закликам «Разом ми сильні, Слава Україні, вперед до перемоги» ми згуртувалися і стали швидко допомагати нашим військовим. Ми вʼязали захисні сітки, збирали пакунки з теплими речами і солодощами. Навіть наші наймолодші дітки підтримували військовий дух наших захисників патріотичними малюнками.

Ми швидко подорослішали і вивчили нові слова, такі як Байрактари, джавеліни, ППО, шахеди. Ми робили все, що в наших силах.

Нині нам доводиться боротися за свій шлях. Ця клята війна розпочалася мабуть тому, що ми українці не цінували і не берегли нашу соборну Україну, не слухалися заповітів предків, не надто уважно вивчали історію рідного краю, не засвоїли її уроків. Нині перед нами стоїть важке завдання: все виправити, почати жити по-іншому, обʼєднатися і шукати шлях до перемоги.

Наша сила в обʼєднанні і підтримки один одного. Ми - незламні. Українці- народ, який свято вірить в перемогу і свою свободу.

Сьогодні наш народ в окупованих містах виходить на мітинги, зупиняють танки голими руками і розмовляють українською. Багато волонтерів, ризикуючи життям, привозять продукти і ліки під вражими обстрілами. Наші героїчні незламні люди збирають кошти для ЗСУ.

Я вірю в збройні сили України! Ми обовʼязково переможемо! Наша письменниця Ліна Костенко говорила: «І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!»

Добро завжди перемагає зло. Тож, я вірю в те що ми разом здолаємо всі випробування і труднощі на нашому шляху і відбудуємо Україну!