«В одну мить прийшов страх за своє життя й життя своєї родини»

Бойові дії на Донбасі внесли непередбачені зміни в житті сотень людей. Відчув їх на собі і я. Переїхати до Маріуполя мене із сім’єю змусила війна, яка несподівано прийшла до рідного Слов’янську. І незважаючи на те, що зараз місто звільнене, події того часу згадуються з болем у серці.

Ми жили спокійним розміреним життям. Після здобуття вищої освіти я працевлаштувався на залізничну станцію інженером-електриком. Одружився, у вільний час займався музикою і брав участь у культурному житті міста. Здавалося, ніщо не може змінити звичний спосіб життя. Але ми помилялися.

В одну мить, 12 квітня 2014 року почуття безпечності змінили невизначеність і страх за своє життя й життя своєї родини. Тоді ми вперше побачили військові вертольоти над містом, чулися поодинокі постріли. У всіх жителів на устах було: «Місто захоплене!»

Уже через кілька днів найстрашніші побоювання підтвердилися. Слов’янськ був повністю відрізаний від зовнішнього світу. Дороги перекриті, робота міського транспорту заблокована, введена комендантська година. У те, що відбувається, неможливо було повірити! Озброєні люди на вулицях, перестрілки й гул військової техніки, стрільба з мінометів і вибухи мін. Тоді ми із сім’єю жили в багатоповерхівці, із вікон 11 поверху було видно стовпи диму й пилу від стрільби.

Як зараз пам’ятаю, як ми йшли центральною вулицею міста від батьків. Раптово з двору школи пролунав постріл міномета. Звук був настільки гучний, що на кілька хвилин заклало вуха.

Як би нам із сім’єю не хотілося радіти весні й теплу, але прогулянки ставали з кожним днем коротшими. Якось у сквері ми зустріли військових у повній бойовій готовності, озброєних автоматами й ручними кулеметами. Ми не знали, чого очікувати, тому якнайшвидше повернулися додому.

Рішення про переїзд приймали всією сім’єю. Досі захоплююся мужністю батька, який відмовився їхати, він залишився стежити за будинком і допомагати родичам, які з різних обставин не змогли виїхати.

Війна назавжди змінила наше життя. Від тих днів пройшло сім років. Але я досі з вдячністю згадую всіх, хто допоміг нам у той час. Працевлаштувався на комбінат «Азовсталь», колектив УСГ, дирекція комбінату й міська влада допомогли нам не залишитися один на один зі своєю бідою. Трохи пізніше ми дізналися й головну новину – Слов’янськ звільнений.