24 лютого зателефонував син і сказав, що почались обстріли. Я вже через три дні була у доньки під окупацією в Мирному. Ми попали в окупацію - це нас найбільше шокувало: прийшли чеченці й буряти. Важко було жити поруч з окупантами. А у квітні ми виїхали в Запоріжжя. Не було ні їжі, ні води, ні ліків. Мені ліки потрібні були, мені вже ставало погано, тому донька і вирішила виїжджати. 

У доньки машина. Ми виїжджали через Василівку, шість блокпостів пройшли. В очі не дивилися, голову не підіймали - так проходили.

Зараз ми виїхали і знімаємо квартиру. Важко: нічого свого немає, все чуже. Тяжко розповідати все це.

Допомога є. Нас поселила зовсім чужа людина. Ми платимо тільки за комунальні послуги. Ну і так нам люди допомагали. Я отримую пенсію і переселенські виплати, допомоги різні. І від Фонду Ріната Ахметова отримували допомогу. Не шикуємо, але на життя вистачає.

Хотілось би, щоб війна закінчилась якомога швидше.