Мені 71 рік. Живу з чоловіком у селі Червоногригорівка Дніпропетровської області. 24 лютого прокинулися від вибухів. З новин дізналися, що почалася війна.

Шостого червня зателефонував онук і сказав, щоб забрали маму, його меншого брата і виїхали. Однак ми відмовилися. В обід поговорили, а ввечері його не стало. Йому було 22 роки. Він відслужив десять місяців, а коли почалася війна, його забрали на передову. Ми з чоловіком самі його виховували.

Зі смертю онука життя для нас закінчилося. Більше ні про що не мріємо. Щодня їздимо на цвинтар.

Біля сусідського двору впав снаряд – побило вікна і шифер. Сьогодні неподалік було чутно вибухи. Загалом зараз стало тихіше, ніж було раніше. Вже не бігаємо в підвал. Люди, які виїхали на початку війни, повертаються в село.

Ми не зіткнулися з гуманітарною катастрофою. Завдяки допомозі від Фонду Ріната Ахметова все маємо. Аптеки й магазини працюють.