З першого дня війни Тетяна сподівалася, що це ненадовго, максимум на тиждень. Але коли почали масово обстрілювати рідне місто та зачинилися магазини, аптеки, дівчина зрозуміла, що з дитиною довго не протягне та через п’ять днів виїхала. Психологічно було важко водити дитину до бомбосховища, ці реалії не вкладалися в голові. Тетяна  вважає, що після війни життя буде таким, як і до або хоча б близьким до того.