Волошанова Діана

Запорізька гімназія №38, 9-В клас

Учитель, який надихнув на написання есе - Педенко Вікторія Вікторівна

"Чому бути українкою – моя суперсила"

“Я – українка!” Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію моєї країни ці слова набули для мене особливого значення. З моменту, коли українські захисники почали успішно відбивати навалу ворога та переходити у контрнаступ, український націоналізм заявив про себе масштабно та вразив увесь світ. Так, цивілізованому світу довелося побачити незламний дух мого народу і дивовижні перемоги на фронті, на які ніхто не очікував.

Ще зовсім недавно про Україну досить рідко згадувалось у світових новинах, а зараз, куди не подивись, український народ опинився в центрі всесвітньої уваги. Люди з різних країн хочуть дізнатися про Україну та українців якомога більше, цікавляться мовою та історією, нашою культурою. Та найбільше усіх вражає прагнення українського народу захищати рідну землю, козацький дух волі та незалежності. Однак це все прийшло до нас дуже дорогою ціною, що не варто забувати.

І все ж таки, повномасштабна війна відкрила очі багатьом людям, змусила згадати, на що здатен український народ у важкі періоди власної історії. На жаль, не в змозі уникнути русифікації, багато з нас забули свою історію, культуру, забули, яка кров тече по їх венах. І ось, об’єднавшись, ми дали зрозуміти всім та насамперед собі, що наш народ – то є сила! Суперсила!

Усе, чим славилась Україна завжди, сьогодні є на часі. Вишиванка стала символом добробуту, ніжності та любові до себе, своєї сім’ї та батьківщини. Українська національна кухня асоціюється з гостинністю, добром, зі святами. Наші солов’їні пісні, де кожне слово має свої барви, свій сенс, де кожна пісня має свій настрій, де голоси зливаються один з одним, утворюючи й демонструючи незрівнянну красу музики, ніколи не кануть у лету. Голоси поколінь звучатимуть під ритм «Червоної калини», «Щедрика», «Там під Перемишлем» та безлічі інших пісень, які теж брали участь у формуванні нашої талановитості й патріотизму. Блакитно-жовтий прапор розвивається над великими містами багатьох країн в якості співчуття та цінної нам шани. Кольори нашого стяга досягли популяризації як символ волі та незалежності. Чи це не є нашою суперсилою?

Звісно, я дуже пишаюся своєю ідентичністю, і я рада, що народилася саме в Україні, серед квітучих лугів, чистих річок, засніжених гір та яскраво червоних маків. І нехай хтось скаже: «Україна теж має багато недоліків, тому не варто її переоцінювати!». Але ж коли ти всім серцем любиш свою батьківщину, ти автоматично робиш її краще, позбавляєш її «недоліків», наче вона – твоя картина, яка потребує постійного удосконалення. І тоді ти теж береш участь у спільній боротьбі проти зла, за щасливе майбутнє. Ти теж «пишеш» історію своєї країни.

Ми всі – частинки України. В нас є сила любити й ненавидіти: любити Батьківщину сильніше за життя й знищувати ворога своєю ненавистю. Єдність українського народу зробила нас непереможними, дала нам невичерпну силу й

мужність. І ніхто ніколи не буде в змозі завоювати наші території, навіть, якщо це «друга армія світу».

Та цієї «суперсили» ми досягли завдяки гіркому досвіду. Незламність, як корінь українського менталітету, утверджувалася протягом всієї нашої історії. Ми ставали міцніше з кожною історичною подією у житті України. Весь час наш народ потерпав від поневолення, від недооцінювання, коли казали, що українці – то лише селяни, або нас, наче б то, зовсім не існує. Ми стояли й продовжуємо стояти твердо, не обертаючись назад, і терпляче тримаємо зброю в руках. Як писав у своїй поезії Василь Стус: «Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи.», так і українці ніколи не здавалися і ніколи не здадуться.

Я пишаюся тим, що в мені тече кров українки. Незламної, мужньої, вільної українки! Я пишаюся своїм народом, який, незважаючи на непорозуміння, не дає слабину та спільними зусиллями знищує ворога кожної миті. Всю свою історію ми боролися за свою державу та її незалежність. Революції, війни - тисячі полягли у боротьбі за свою мову, за право просто жити. Ми ніколи не відступали ні на крок, аби захистити свої землі, свою домівку. Богдан Хмельницький, Степан Бандера, Шухевич, Василь Стус… Люди, які були готові померти за свою Батьківщину, назавжди залишаться в серцях усіх поколінь, як крапля крові на сторінках нашої історії. Так історію творять і зараз. І сьогодні на цих сторінках з’являються імена наших захисників, перед пам’яттю яких я, мої діти та онуки завжди робитимемо низький уклін.

Я-українка!