Я з Харкова. У мене все було гаразд. Була гарна робота, квартира, машина. Дитина навчалася в школі. 

24 лютого я прокинулася від того, що труситься дім і все бомблять. Швидко схопила дитину, сіла в машину і помчала в центр міста, де мама жила. Бомбили Харків і П’ятихатки, де я мешкала.

У мами було не набагато краще. Ми посиділи десь до 15 години, і я зрозуміла, що краще не буде. Ми поїхали в Дніпро. А зараз ми у Світловодську. До Харкова так і не повернулися. Були влучання у квартиру. Вікон немає, дах дуже пошкоджений. Там просто діра на п’ятий поверх. 

Немає опалення, водопостачання, і поки що у квартирі жити не можна, тому ми додому не їдемо.

Дуже сильно війна вплинула на всю сім’ю. Мама моя за кордоном. Хтось втратив роботу. Хтось не може повернутися. У тому районі, де ми жили, немає жодного цілого будинку. І, на жаль, влада не займається цим районом.

У мене була приємна підтримка на початку війни. Мені допомогла евакуюватися з Харкова фірма, де я працювала. Нам винайняли готель, а потім мені моя керівниця допомогла, ми в неї місяць жили.

Мені дуже хотілося б, щоб держава відновила пошкоджене майно, бо дуже неприємно чути, що садять квіти, роблять дороги, а людям нема де жити. Дуже хочеться, щоб звернули увагу на звичайних людей.