На початку війни Покровськ дуже обстрілювали, і Наталя Іванівна була вимушена виїхати разом із донькою. Повернулись через вісім місяців, коли у місті стало безпечніше

Я пам'ятаю цей ранок, коли я, як завжди прокинулася вранці на роботу, відкрила Facebook і побачила новини про атаки на Київ, Одесу, Харків. Спочатку я подумала, що це якийсь фейк, неправда, але потім відкрила Instagram і побачила промову нашого президента. Я була в шоці, тряслися руки, не вірилось, що це відбуватсья. Чоловік поїхав заправляти автомобіль, а там уже були черги. 

На роботі всі були схвильовані, нам надали інструкцію, що далі робити.  Відразу закрили реєстри, і наша робота зупинилася. Ми нашою командою зайнялись волонтерством, стали гуманітарним хабом: люди приносили нам їжу, речі, а ми розприділяли цю допомогу по школам, дитячим садкам.

В березні нам з донькою прийшлося евакуюватися, а чоловік залишився в місті, мама теж залишилася тут. Дуже важка була евакуація.

Ми виїжджали з Краматорська. Перший потяг, який виїжджав звідти, під Харковом попав під обстріл, навіть були загиблі. 

Морально було дуже важко, бо ми перший раз виїжджали з країни і не знали, коли повернемося додому, чи вціліє наш дім, чи побачу я своїх рідних знову. Але через вісім місяців ми з донькою повернулися додому. На роботі нам підключили реєстри, і ми працюємо далі. Я рада, що повернулася додому, незважаючи на те що ситуація стає щодня складнішою і я не знаю, що буде далі. 

Найстрашніше - масовані прильоти. В моєму дворі вибухали снаряди, бомби. Вікна вилітали. Страшно, бо не знаєш, коли прилетить, і потім дуже важко знову взяти себе в руки. Страшно засинати ночами, коли тихо. 

В Європі багато хороших людей, гарних країн, природа дуже гарна, до нас відносили дуже добре, але для мене Україна – найкраща. 

Багато чому Європі можна навіть навчитися в України. Тут умови життя для нас краще: медицина, банківська система, інтернет, комунікації, соціальні послуги.  Я вважаю, що Україна навіть більш розвинена в цих сферах, ніж Європа. 

У мене така туга була за моїм містом, за моєю країною, за моєю рідною мовою. Це такий сум! Слава Богу, що  мені було куди повертатися, і я з радістю це зробила. 

Дуже хочу, щоб війна закінчилася ще вчора. Сподіваємось, що допомога від партнерів прийде вчасно, і наші захисники відгонять загарбників до наших кордонів. Ми віримо в нашу перемогу, що в нас все буде добре, і що місто вистоїть, щоб жителям нашого міста було куди повертатися.