Мені 50 років. Я з Рубіжного. На початку війни було дуже гучно і страшно. Через тиждень не стало ні води, ні світла, ні газу – нічого не було. Наше місто було наполовину зруйноване. 

Шокувало те, що мої знайомі загинули. В мій будинок прилетіло, коли ми вдома були. А так, мабуть, за два роки ми вже звиклися з усім. 

Ми виїжджали з Рубіжного через Росію, Європу, і це дуже було важко. 

Зараз ми у Дніпрі. Я працюю в лікарні. З чоловіком розійшлася. Це, мабуть, єдиний плюс у цій війні.

Хочеться повернутися в Рубіжне. Тільки буде перемога – ми одразу поїдемо додому і будемо все відновлювати.