Молодий чоловік з Маріуполя багато часу не знав про долю свої стареньких рідних

Я сам з міста Маріуполя, там народився і виріс. Зараз навчаюся у місті Кропивницький, я студент. 

З Маріуполя я виїхав 24 лютого, у перший день війни. Було дуже страшно, всі боялися, містом панувала паніка. Але в мене був дійсно великий страх, тому я попросив батьків вивезти мене до Кропивницького, де є гуртожиток мого вуза. А далі вже мали щось придумати.

Ми поїхали до Кропивницького, але не доїхали і залишилися в Олександрії, де прожили деякий час. Коли ми їхали, особливих проблем не було. Єдине, що після Запоріжжя вже були великі затори на дорогах і автоколони рухалися дуже-дуже повільно.

Найбільші труднощі у нас були моральні, пов'язані з невідомістю щодо друзів, бабусі та дідуся. Ми не знали до квітня, живі вони чи ні. І це, мабуть, було найскладнішим випробуванням для нас.

Бабуся з дідусем залишилися у Маріуполі, тому що вони дуже старі і в них немає можливості виїхати. Дідусь дуже погано ходить, а бабуся дуже погано бачить.

Багато слухів, що буде велика війна, ходило у нас у грудні-січні, але ніхто ж не вірив, що так саме станеться. Мабуть, це вразило мене більше за все. Ще вразила ця жорстокість, з якою бомбили той же Маріуполь, коли міста просто, як-то кажуть, стирали з обличчя землі. 

Кажуть, що 2023 буде рік перемоги, тому я сподіваюся, що саме у 2023 році все закінчиться, і ми повернемося не тільки до себе додому, а й на ті території, які були окуповані вісім років тому. Ми дуже хочемо повернутися до Маріуполя, незважаючи на те, що дому вже немає і потрібно будувати новий.