Мені 39 років. Війна нас застала вдома, в місті Слов’янськ. У квітні ми разом з доньками поїхали в Дніпропетровську область. Нас там приютила жінка, у якої чоловік служить. Там ми проживали пів року, потім поїхали в місто Кременчук, і досі тут знаходимося.
В крамницях було мало продуктів, тому що люди все розкупили. В аптеках майже не було медикаментів. Так що було важко. Зять служить в поліції - він нас вивіз, проблем з виїздом не було ніяких.
Я виїхала з дітьми, а чоловік залишився в місті. Тому, коли я чула, що наше місто обстрілюють, і влучання є, і це було тяжко. Тим паче, що мій чоловік - поліцейський.
На мою думку, війна скінчиться не скоро.
Мрію повернутися додому, і щоб у нас все було чудово. Щоб наша країна процвітала і була найкращою.
