Я з Луганської області. Мені 42 роки. У нас війна почалася в 2014 році. Були і страшні моменти, коли ми в підвалах сиділи. 

Тоді почали спочатку в Сватові склади зі зброєю підривати - летіли ті снаряди по мирних людях. Потім почали в Луганську стріляти.

Я тоді переїхала в Дніпро, познайомилася з хлопцем, і тепер живу з ним в Перещепиному Дніпропетровської області. Повномасштабне вторгнення мене застало вже тут. Цього разу вже нікуди не виїжджала. 

Нам давали гуманітарну допомогу, і Фонд Ріната Ахметова давав, і зараз отримую. Нам дуже добре допомагають. Дякуємо, звісно, це дуже велика підтримка. 

Мої батьки залишились там, на Луганщині. Батькові вже сімдесят, ми вже третій рік не бачимось, тільки розмовляємо по телефону.

Хочеться миру, миру і ще раз миру. Чекаємо тільки на мир.