Ми і 2014 рік пережили в Слов’янську, і по сьогоднішній день тут. Нікуди не виїжджали, бо мама в мене хвора, і немає куди. Тут було страшне, плакали всі. Війна - це страшно. Діти виїхали, ми залишились тут з чоловіком самі. На мінімалку виживаємо, та і все. 

Давали нам гуманітарку, дякую нашим волонтерам. Мамі моїй також давали, допомагали нам дівчатка. В тому році в Слов'янську взагалі було страшно. Ліки потрібні, а вони дорогі. Хто думав, що така старість у нас буде? За що ті хлопчики помирають? 

Старі люди повертаються додому. А молодих, по 40-50 років, немає. Моїй доньці 40 років, вона виїхала з дітками. 

В хату прилетіло, і це страшно. Здоров’я похитнулось. Хто думав, що таке буде? Нічого тут хорошого немає. Гроші дають, хоч якісь копійки пенсії. 

Я кожен день Богу молюсь, щоб війна закінчилась, щоб всі діти і онуки були живі. Наша влада вирішить, коли війна закінчиться. Страшно дуже. 

Хочу миру, а потім все інше буде. Якби тільки діти і онуки були живі.