Кремсал Олександр

10 клас, Побузький ліцей Побузької селищної ради

Вчителька, що надихнула на написання – Литвинюк Інна Леонідівна

Війна. Моя історія

Війна. Страшна річ, що здатна забрати багато життів та зруйнувати здобутки людства за лічені дні. Наша історія знає велику кількість таких війн, але одну я запам’ятаю назавжди…

Все це почалося 24 лютого 2022 року. Мені було 13 років. Я прокинувся, і все було б як завжди, але заклопотане обличчя матері та шум телевізора не давали мені душевного спокою. Через декілька хвилин я розумію, що почалася війна: через прикордонні містечка росія вторглася на територію України. У новинах зазначається «…о пів на п’яту ранку- час, коли прилетіли перші ракети.». Якщо чесно, я не відчував нічого, окрім нерозуміння того, що відбувається. Моя романтична натура уже уявляла оборону домівки і боротьбу з ворогом. Після двох тижнів ці відчуття зникли. Мій поміркований татусь, дуже розумна людина, говорив, що на війну підуть всі, новини в його розпорядку дня були на першому місці. Я теж отримував великі «порції» інформації з телевізору і постійно спостерігав за успіхами нашої армії, це занурення в медіапростір дало негативні наслідки вже через два місяці. Швидка втома і перенасичення новинами змусили мене відмовитися від цієї справи.

Чи змінилося моє життя? Безумовно так, оскільки дистанційне навчання трішки погіршило мої знання та стосунки з друзями, тому що я не міг бачитися з ними. Всі плани пішли шкереберть: ціни, що лише росли догори, змусили економити та збирати гроші на майбутні незаплановані витрати. Ця війна зруйнувала велику кількість планів і моїм батькам, які мали купувати автомобіль та квартиру. Я змушений був відволікатися на позитивні речі, а саме на відеоігри. Моє відкриття – це новий рівень геймінга. Граючи в ігри, жахіття війни відходили на інший план. Але повернення до реальності завжди було для мене болючим.

Вибухи неподалік від будинку.

Перший реальний вибух, від якого кров захолола в жилах, був улітку за пів кілометра від моєї оселі.

В той момент я міцно спав, але прокинувся швидко, оскільки страх за своє життя був дуже сильним. Це минуло, поки не відбулася ще страшніша трагедія, що забрала світло з наших будинків і навчила бути економними, заздалегідь робити запаси води.

Двадцять другого жовтня 2022 року в електростанцію, що живила селище та близькі до нього села, влучили три ракети, які знищили її повністю.

Життя затамувало подих. Хоча я і знаходився за 8 кілометрів від місця вибуху, але звук був такий, що наче десь недалеко відбувся землетрус потужної сили. Це означало лише одне - починається період блекаутів. А найтяжче те, що

металургійний комбінат, місце роботи багатьох мешканців селища, законсервували на невизначений термін.

Темрява, розпач, безнадійність. Ми почали прилаштовуватись до нових реалій життя…

Осмислюючи пережите, розумію, що це ще не кінець історії. Це лише невелика частина всіх подій і почуттів, що я відчув і відчуваю під час війни. Чи зможу я оговтатись, повернутись до себе минулого? Навряд. Ця війна розбила мої погляди на життя, на стосунки між людьми. Мої воєнні відчуття залишаться зі мною, я заберу їх із собою у доросле життя.. Війна змінила мене неочікувано, проти моєї волі, на жаль, не в кращу сторону.