Ганзенко Анна Олександрівна, 13 років, учениця Люцернянського навчально-виховного комплексу, с. Богатирівка, Запорізька обл.

Вчителька, що надихнула на написання – Бруснік Леся Анатоліївна

Конкурс есе "Один день"

Війна - величезний буревій зла, який затягує та ламає життя всіх, хто трапиться йому на шляху.

Обстріли, кровопролиття, сотні та тисячі загублених людей, які з болем та жахом в очах блукають у нестерпній безодні пітьми.

Саме такими словами можна описати війну, яка почалася на Сході 7 років тому. На той час мені було всього 6 років. Я йшла до першого класу й мандрувала ще у своїх дитячих мріях.

Не можу сказати, що збагнула невідворотність усього одразу. Я усвідомила весь жах подій тоді, коли це торкнулося саме нас. Масова мобілізація, повідомлення ЗМІ про велику кількість загиблих, страшні картинки з телевізора – все це поступово складалося в один досконалий та реалістичний пазл. Останнім в якому стала звістка про смерть нашого односельчанина - Павла Ушакова.

«Загинув внаслідок обстрілу поблизу Іловайська під час виходу з оточення на дорозі біля села Новокатеринівка. 2 вересня 2014-го тіло Павла Ушакова разом із тілами 87-ми інших загиблих у Іловайському котлі привезено до запорізького моргу.

Упізнаний бойовими товаришами та родичами» - такі сухі факти про нашого земляка у Вікіпедії.

Сльози, горе та невиліковний біль для батьків молодого хлопця. Невимовна мука для матері, яка благословляла свого сина, чекала, сподівалася на повернення, але не судилося… Неможливо вгамувати біль від цієї втрати. Адже в двадцятичотирирічного Павла попереду було ціле життя й не одна звитяга.

Усі ми вшановуємо його пам‘ять. І це не просто частина історії. Це наша совість, наш біль, наша гордість. Ця пам’ять робить нас сильнішими.

Я ціную все – уроки мужності в школі, розповіді вчителів, поїздки на кладовище в село Богатирівка, де похований Павло Ушаков. Це дає нам змогу замислитися та врешті- решт таки почати цінувати кожну хвилину, кожен героїчний вчинок…

Ми схиляємо голови перед загиблими. Саме вони ціною власного життя подарували нам свободу, мирне небо над головою, можливість жити повноцінним та щасливим життям.

Я щиро вдячна Богові, що війна не торкнулася щастя та злагоди моєї родини. Але багато сімей втратили своїх чоловіків, батьків, синів - захисників. І саме тоді війна починається для кожного з нас, коли втрачаємо близьких або знайомих, коли аналізуємо жах усієї ситуації.

Саме тому треба прагнути миру, злагоди, толерантності. Мир - ніби ковток свіжого повітря, ніби голос мами у смиренній неволі.

Бережімо мир, цінуймо життя, це – найдорожче.