Мені 51 рік, у мене троє дітей. Живу в Слов’янську.

В перший день війни у мене стан був шоковий. Дуже було страшно, бо ми вже це переживали. Не дуже хотілось ще раз таке пережити.

Нам тут всі допомагали. І від Фонду Ріната Ахметова допомогу отримували, дякуємо.

Шокувала більше розлука з чоловіком, який пішов на війну. А ще - розлука з домівкою: прийшлося виїхати, це було дуже важко.

Ми виїжджали, але вже повернулися до Слов’янська. В дорозі труднощів не було. Ми виїхали евакуаційним потягом до Львова, а потім - у Польщу. Все було дуже гарно організовано.

Мене вражають кожен раз наші хлопці: вони дуже великі молодці, вони - герої. Це дуже важливо, що в країні є такі чоловіки.

Мій чоловік на фронті, батьки втратили здоров’я своє - для них все це дуже важко. Я навіть не знаю, як висловити словами.

Мені головне, щоб був мир, сім’я була вся разом. Щоб чоловік був живий і здоровий, і щоб наша Україна процвітала.