«До Донецька я більше не повернулася...»

Коли для вас почалася війна на Донбасі?

Напевно, переломний момент у моєму житті – коли бойовики, силовики, не знаю, як правильно назвати, зі Слов’янська прийшли до Донецька. Це була точка неповернення для мене, і в моїй голові вже чітко була усвідомленість того, що почалася війна. До цього все було дуже невиразно, здавалося, що все не насправді, скоро все пройде й буде знову так само, як і було.

Вам доводилося бачити бойові дії на власні очі?

Такі просто бойові, напевно, ні. На моїй пам’яті був вибух складів із боєприпасами. Особисто я не бачила, але було чутно по всьому місту. І перші бої десь у травні. Ми від аеропорту далеко, я була в центрі, особисто очима не бачила.

Ви переїжджали через війну?

Так, на початку липня 2014 року я поїхала до батьків на вихідні в Донецьку область. Це була територія, підконтрольна українській владі. Власне, до Донецька я більше не повернулася, бо військові зі Слов’янська переїхали до Донецька. Кілька місяців я жила з батьками, а потім поїхала до Харкова.

Коли війна на Донбасі закінчиться, ви плануєте повертатися додому?

Не планую, бо пройшло багато часу, і з Донецьком мене вже нічого не пов’язує. Моє життя вже зав’язане в Харкові, тому навряд чи я повернуся до Донецька. Там немає особливо ні знайомих, ні друзів. Родичів теж немає, батьки живуть на території України, сенсу повертатися немає.

Як війна вплинула на ваш повсякденний побут?

Напевно, основне – це була втрата роботи й фінансів стабільних, щомісячного заробітку. Потрібно було переїжджати, потрібні були якісь гроші, потрібно було шукати роботу й житло.

На даний момент, через уже сім років після початку військових дій, ви відчуваєте себе в безпеці?

Повною мірою, напевно, ні. Особливо останнім часом з урахуванням якихось політичних ситуацій, скупчення військ із різних боків в останні дні. З урахуванням того, що Харків знаходиться недалеко від кордону з Росією, то є якісь тривожні настрої, напевно, є. Це може повторитися.

Чи змінилося ваше ставлення до життя через війну?

Безумовно, так. Я стала серйознішою, дорослішою, якось починаєш планувати своє майбутнє наперед. Якщо було життя одним днем і впевненість у завтрашньому дні, то зараз такої чіткої впевненості немає, і ти не знаєш, що може статися через місяць, через рік. Це впливає на тебе, як на людину.

Ви подолали такі життєві складнощі. Чого ви навчилися?

Навчилася, що в будь-якій незрозумілій ситуації не потрібно ні на кого розраховувати й треба завжди мати якусь фінансову подушку безпеки, відхідні шляхи, куди поїхати, куди переїхати або що робити, якщо повториться щось.

Чи отримували ви або члени вашої родини якусь гуманітарну допомогу з 2014 року?

Ні, я і не претендувала ніколи, вважаю, що є люди, які постраждали більше, і які потребують більше цієї підтримки, ніж я.

Можливо, ви знаєте, які з організацій або окремих людей, на вашу думку, найбільш допомогли мирним жителям за час конфлікту?

Із таких організацій, які я знаю, це Фонд Ріната Ахметова, «Відповідальні громадяни».

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/