Ми були у Слов’янську до квітня. У крамницях було мало продуктів, тому що люди все розкупили. В аптеках майже не було медикаментів, тож нам дійсно було важко. Тоді ми разом із доньками поїхали в Дніпропетровську область. Нас там прихистила жінка, у якої чоловік служить. Там ми проживали пів року, а потім поїхали в місто Кременчук, і досі тут перебуваємо.

Виїжджати було не дуже важко. Чоловік доньки служить у поліції, і він нас вивіз. Проблем не було жодних.

Я виїхала з дітьми, а чоловік залишався в місті. І коли я чула, що наше місто обстрілюють і є влучання, то було дуже тяжко. Тим паче що чоловік - поліцейський.

У кожної війни є свої строки, і мені здається, що ця триватиме ще рік точно. 

Мрію повернутися додому. Хочеться, щоб у нас усе було чудово, щоб наша країна процвітала і була найкращою.