Мій чоловік ішов на роботу й зустрів господаря цього будинку. Стояли, розмовляли. І чутно, як один раз загуло, бахнуло. Один побіг до підвалу ховатися, а Льовка сів під дерево і сховався там.
Один чоловік впав. Перед цим по телевізору розповідали, що треба падати. Але в нього теж влучили осколки і його вбило. Було поранення в потилицю та скроню, мозок випливав, і там така болванка лежала...
Страшно, дуже страшно! Стріляють, що не зрозумієш куди. Я колись ішла на роботу, я працюю в пекарні. Іду вранці о 4 годині. Летить, розривається. Я кричу своїй співробітниці: «Таня, я боюся!» Вона каже: «Я теж». І ми побігли в пекарню. По пекарні теж влучало, але трішки раніше. Ти біжиш і думаєш: «А може, туди вистрілять і тебе вб’ють?» І ти не знаєш... Лягаєш спати і не знаєш, встанеш уранці чи ні.
Як тільки стемніло – починають стріляти. Колись стріляли, а ми всі лежали в коридорчику на підлозі. Куди ховатися? Скрізь вікна, і там не ляжеш, і там. Ось у підвалі сиділи, у підвалі вся земля тремтить, там ще страшніше.
Зараз вже не так сильно [стріляють], але іноді як шандарахне, що взагалі. Одного разу я вийшла підмести листя, а воно як вистрілило! Я ще години три ходила і мене всю трясло.
.png "Імена")
