До війни ми розводили худобу й засівали поля. Мирні будні для нас закінчилися навесні 2014 року. Сильні вибухи були поруч з нами. І вдень, і вночі ми не могли спати.

Я своїх трьох молодших дітей від себе не відпускала, а старший Ілля тільки пішов у перший клас. Каже, що вся школа ховалася в підвалі від обстрілів – так страшно було.

З Новозар'ївки ми поїхали в Добропілля. Відтоді вдома не були жодного разу. Тепер ушістьох живемо в одній кімнаті. Облаштуватися повністю на новому місці не вдається, немає навіть елементарного, наприклад, меблів. Чоловік Руслан намагається знайти роботу, але досі без успіху.

Уже два роки в сумках речі лежать, тому що шафи немає. Заощаджуємо на всьому.