Коноваленко Анастасія, 7 клас
Комунальний заклад «Харківська гімназія №129 Харківської міської ради»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Колесникова Наталія Юріївна
Війна. Моя історія
Спочатку все було добре, 23 лютого зробила уроки і лягла відпочивати. Наче ніч була спокійна, я нічого не чула Десь о 6.30 я почула як на кухні розмовляла моя родина, О 7.00 я прокинулась і побачила як у телевізорі було написано " росія почала агресію на Україну".
Ми у перші дні дивились тільки новини. Я намагалась відволікатись гуляла, малювала, але все одно у душі не спокійно. Потім, десь через декілька днів мені було страшно виходити на вулицю, коли було чутно вибухи, у мене тряслись ноги. Коли було дуже гучно, ми одразу бігли до сусідки усією родиною, я брала кицю, а мама собаку. Я не хотіла покидати рідний дім, але для нашої безпеки так було потрібно. Батьки вирішили їхати. Тато заправив машину, але вона не заводилася. Було страшно. Ми зібрали речі за хвилин 10-15. Поїхали. Була велика черга…
Коли ми приїхали у безпечне місце, було добре, але все одно погано на душі і у серці, бо залишились близькі люди у Харкові. Коли тут пролетів літак над нашою домівкою, мені було дуже страшно....
Зараз майже все добре, навчаємось, гуляємо, але іноді є сирени та вибухи. Життя змінилося, ми не ходимо до школи, мало спілкуємося з друзями, майже не подорожуємо нашою рідною Україною, бо небезпечно. Але не зважаючи на війну, я тренуюся (займаюся спортивним орієнтуванням) їзджу на змагання. Була в Ужгороді, Києві, Полтаві, Чернівцях і навіть закордоном. Мені подобається, в мене виходить. Я перемагаю, займаючи різні місця, і навіть на чемпіонаті України були перше та друге місце. Це надихає і дає впевненість у завтрашньому дні. Я впевнена, що скоро війна закінчиться і настане наша Перемога та мир!
Усім українцям бажаю щоб скоріше цей страшний сон закінчився. А Володимиру Зеленському хочу сказати дякую, що не покидаєте і бореться за правду і свободу. Слава Україні!
