Наталія виїжджала з рідного міста вагітною. Зараз у неї вже народилася друга дитина. Вона повністю присвячує себе материнству - це допомагає їй уникати стресу, пов’язаного з війною.

Мені 30 років, до війни жила в селищі Донець Харківської області.

24 лютого було тихо, ми ще нічого не чули. Ми збирали старшу дитину до школи, але нам зателефонували і сказали, що не буде уроків, бо почалася війна, Харків обстрілюють.

Спочатку не було продуктів у магазині, потім стало дуже гучно, над головою ракети літали.

Ми вирішили виїхати в Полтаву, тому що вона ближче до домівки, і у чоловіка робота тут була. Всі наші рідні залишилися в Україні.

У той день, коли ми виїжджали, був обстріл селища. Ми дуже боялися, але виїхати вдалося. Іноді приїжджаємо додому на вихідні, можемо залишитися на три дні. Їздимо то в Полтаву, то додому.

Я виїжджала вагітною і з восьмирічною дитиною. Мабуть, мене врятувала вагітність, гормони. Зараз у мене двоє дітей, тому немає часу звертати на себе увагу - потрібно їх підіймати.

Ми всі чекаємо, що навесні закінчиться війна. Україна все зможе витримати. У нас ще все попереду: усіх переможемо, все відбудуємо.