«Усі ми від малого до старого хочемо, щоб нарешті скінчилася ця клята війна… Щоб усе стало як раніше…»

Ілюшкіна Євгенія, учениця 10 класу Южноукраїнського ліцею №1 МАНЦДЮТ "Літературна творчість"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Василенко Оксана Миколаївна

Моя Україна майбутнього

Пелюстки розкривають квіти

І соловейко п’є росу.

Ми серед цього дива, діти.

Учімось бачити красу.

Надія Красоткіна

Зло ніколи не переможе добро! Я упевнена в цьому, бо з дитинства знаю, що у всіх казках добро перемагає. А Україна – це і була казка для мене! Мені так добре було жити у мирі, спокої і любові рідних! Тихі ночі і тихі ранки, школа, друзі, кіно, танці… і ще безліч різних розваг улітку на морі, і в таборі.

Тому Україна, мирна і вільна, теж переможе! А ми всі змінимось, згуртуємось і станемо справжньою українською нацією. Українська мова стане рідною і милою для всіх.

Ще думаю, що звичаї і традиції теж повернуться в кожну родину. Пісні співатимуть на весіллях, пектимуть у печі коровай і шишки, а наречена зав’язуватиме хустку. А ще Різдво… Ніде у світі не святкують так Різдво, Паску, Новий рік, як святкують їх у нас в Україні. Пам’ятаю, як же чудово і весело ми святкували Святий вечір до війни: на стіл бабуся стелила білу скатертину, а по кутах під нею – зубки часнику «від лихого ока». На столі страви тільки пісні, і всі рідні за столом чекають першу зірку, щоб вітати один одного з Різдвом Хрестовим. Потім, ще тиждень, я ходжу по хрещеним з калачем і кутею і співаю колядки: « Нова радість стала, яка не бувала...»

Мир… Коротке слово, а скільки в ньому радості, скільки спокою! Так, уже два роки Україна у війні. Горять будинки, плачуть люди, зникають села… Усі ми від малого до старого хочемо, щоб нарешті скінчилася ця клята війна… Щоб усе стало як раніше…

А поки я щодня живу надією, що мир все ж таки прийде до нас. Дивлюсь відеоролики і не можу збагнути , що всі жахливі події відбуваються зовсім поруч… Мрію, щоб країна моя все ж таки відродилася з попелу як Птиця Фенікс! У міста і села повернулися біженці з Польщі, Італії, Франції, Німеччини…

Адже вони ніяк не зможуть «прижитись» там, на чужині. У Європі комфортно, красиво по-сучасному, щасливі багаті люди, які живуть своїми турботами… А українці там «чужі». Та й хіба зможуть жити вони без всього українського?

Тільки-но уявіть українські краєвиди! Нічого в світі для мене ріднішого нема. Безкрайні поля кольоровими клаптиками розстелилися навколо. Куди не глянь, повсюди буяє життя, нескорене та вічне. Золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах, чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку… Тільки у нас ростуть могутні дуби і ніжні берізки, таємничі ялини й широколисті клени.

Квіти, трави, розкішні галявини і столітні ліси – усе це неоціненний дар матінки-землі. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України? Яка душа не озветься щирою любов’ю до неї? Як без цієї краси можна жити?

Україна майбутнього - це вільна земля! Дружній, добрий народ, який береже традиції, культуру. Народ, для якого воля і людяність стоять на першому місці.

А такі слова як «корупція», «розкрадання», «злочин» - тільки у словнику! Молодь уважна до людей похилого віку, а пенсіонери мандрують по світу. У всіх є робота і достойна зарплата, у всіх усмішка на обличчі!

У нас усе має бути як у казці, ми цього варті! Ми ж так усі про це мріємо, а мрії, якщо дуже сильно хотіти – збуваються!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/