"Усі ми прагнемо жити під мирним небом у нашій незалежній країні"

Бомко Анна, 16 років, 11 клас, Ірпінський академічний ліцей НУБіП,

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Лук'янченко Лариса Володимирівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Війна – це неминуючі сльози. Вона увійшла до кожного будинку та принесла біду. Вона змінила усвідомлення всьогожиття.

Думки про війну мене спіткали ще шістнадцятого лютого дві тисячі двадцять другого року. Ідучи вулицями Києва, я чула, як дорослі люди обговорювали по телефону, коли будуть виїжджати з міста до інших більш безпечних регіонів нашої країни. Знаєте, мені не хотілося вірити, що у двадцять першому столітті може відбутись завоювання незалежної держави. Кажуть, що історія не повинна повторюватись, що люди і їх думки змінюються, але все ж таки історію творимо ми. На жаль, і зараз існують люди, які готові знищити увесь світ через примарну ідею.

Моя історія почалась так. За два тижні до повномасштабної війни до нас приїхала моя вагітна тітка. Її чоловік – військовослужбовець. Разом з чоловіком вони проживали у військовому селищі, їх попросили виїхати звідти. Ось так ми і запідозрили, щось неладне почало відбуватись.

У мене рухнув увесь світ під ногами. Я просто стояла на місці. Забула, як розмовляти, думати. Найголовніше, що я не знала, як мріяти і жити майбутнім.

Ми почали збиратися. Перша думка, яка виникла в моїй голові, була про те, що необхідно написати класному керівнику , що мене сьогодні не буде на уроках. Це просто найбезглуздіша думка, яка тільки могла бути. Зараз згадую і, чесно, трохи сміюсь з себе. Приблизно за 15 хвилин ми зібралися і вирушили на виїзд з Києва. Коли їхали столицею, дуже відчувався сморід гарі. Було страшно недоїхати, але обійшлося. Ми намагалися не їхали великими містами, бо саме туди летіли ракети. Десь у селищі поблизу траси приземлився чорний-пречорний гелікоптер. Вийшло так, що їхали колоною з тьох машин. Я думаю, що нам це допомагало. Одному завжди важко, а коли є підтримка, то й гори можна звернути.

Тепер я насправді усвідомила, що для мене означає мир. Це затишок у квартирі, радісні обличчя рідних людей. Коли хочеш поїхати до бабусі без думки, що можеш загинути десь по дорозі. Коли збираєшся до школи в офлайн-режимі, а не навчаєшся онлайн. Усі ми прагнемо жити під мирним небом у нашій незалежній країні.