Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Марія Бухтіярова

"Усе ще буде"

переглядів: 348

Усе ще буде

День народження. Мені вісім років. Ми живемо в Слов'янську. Ми переселенці. Закінчується 2016 рік. Вже майже 3 роки йде війна. Ми живемо дивним життям. Чужі квартири. Страшні і не дуже.

Хочу кота. Сірого. Тошика. У Донецьку у мене був кіт. Він залишився у бабусі з дідусем. А тут господарі квартир не дозволяють завести кошеня. Батьки хочуть мене порадувати. І відсвяткувати мій день народження.

І я раптом заявляю, що найкращий подарунок - картопля з Макдональдса. Тільки зі справжнього Макдональдса. Батьки трішечки здивовані. Найближчий Макдональдс у Харкові. Сідаємо в машину. Їдемо. Картопельки поїсти.

У Харкові я вперше. Кінець жовтня. Але день такий ясний, сонячний. Золота осінь. Харків неперевершений. Після маленького Слов'янська він здається мені велетнем. Макдональдс, кульки, вирішуємо поїхати в парк розваг.

Місто незнайоме, татові важко в ньому орієнтуватися. Кудись звертаємо, виявляється не туди. І тут відбувається неймовірне. Два екіпажі патрульної поліції з мигалками, виттям сирен і гучномовцями наздоганяють нас, оточують. З патрульних машин мчать до нас поліцейські. Я кричу. Мені страшно.

Папа швидесенько вискакує з машини, прямує назустріч поліцейським, щось говорить їм і показує якісь документи. Вони уважно дивляться, щось відповідають йому. Довго радяться. І раптом підходять до нашої машині і хором говорять мені: «Марія, з днем народження! Ми раді вітати тебе у Харкові!». Віддають батьку документи. Розгортаються і їдуть.

Я починаю ревіти в голос. Оце так поворот! Оце так вітання! Пройде два роки. І ми знову опинимося на тому ж місці. Але зовсім з іншої причини. Ми купимо тут будинок. Буквально в двохстах метрах від того місця, де нас затримали. І першим, надважливим придбанням стане кошеня. Маленьке сіре кошеня. А потім ще одне.

І ми знову переїдемо. І я піду в нову школу. Довго буду звикати, обживатися. Буду садити квіти і кататися на велосипеді. Об'їду і обходжу пішки пів-Харкова. Буду багато читати і про Харків, і про його жителів. Буду захоплюватися ним. І свої перші вірші напишу про свої рідні міста – Донецьк і Харків. Все це буде. А зараз мені вісім. Я сиджу в машині і реву в голос.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Харків 2016 Текст Історії мирних діти переїзд психологічні травми Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій