Єрик Олександра, 10 клас, Конотопський ліцей №14 Конотопської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Резнік Наталія Олександрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Подія, яка змінила все, – початок повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.

З початку повномасштабної війни наша родина змушена була ховатися в підвалі, оскільки бомбосховище поблизу немає. До того ж до нас приходити ховатися і сусіди, бо погреб у них уже старенький, і перебувати там небезпечно. Люди об'єдналися, стали як одна велика родина. Такої взаємодопомоги я ніколи до цього не бачила!

Цей досвід змінив моє сприйняття єдності українців. Раніше мені здавалося, що кожен сам за себе. А тепер я знаю: у найтемніші часи ми стаємо світлом одне для одного. Ми – це щось більше, ніж просто мешканці однієї країни. Ми – одна велика родина.

Я також змінилася. Раніше мріяла поїхати за кордон і «почати життя наново». А зараз я мрію вчитися тут, у своїй країні, щоб колись допомагати її відбудовувати. Хочу бути психологом – бо бачу, як багато болю навколо і як важливо вміти підтримати. Я вірю, що після війни Україна буде ще сильнішою. І я хочу бути частиною цієї сили.

Те, що стало з нами, страшне. Але саме це дало мені відчуття, що я не одна. Що в нас є ми. І це найголовніше.

Це усвідомлення приходить болісно. Підлітки, такі як я, переживають травматичний досвід, який складно осягнути. Але саме через ці випробування «відкриваються очі». Цей процес складний і часто болісний, але він не означає кінець – радше, це початок шляху до внутрішньої сили.

Я прагну розкрити важливість ментальної підтримки для підлітків, оскільки ця тема мені близька.

На жаль, у цей складний час ми часто зустрічаємо дітей, підлітків та й дорослих, які потребують допомоги, не лише матеріальної, але й психологічної. Як от один мій новий знайомий. Олегу 15 років. Він жив у прифронтовому місті на Сумщині, але після масованого обстрілу його родина змушена була евакуюватися. Унаслідок ракетного удару їхній будинок було зруйновано, а найближчий друг Олега загинув. Родина переїхала до іншої області, і хлопець опинився в новому середовищі – нова школа, нові люди, відсутність звичного укладу життя.

З перших тижнів після переїзду в Олега з’явилися проблеми зі сном, постійна тривожність, замкненість. Він втратив інтерес до навчання, а під час сигналів повітряної тривоги в нього починалися панічні атаки.

Мама помітили зміни в поведінці Олега та звернулася до класного керівника за порадою, адже у новому місті ще нікого не знали. Та запропонувала поспілкуватися зі шкільним психологом. Спочатку хлопець відмовлявся, бо вважав, що «мусить бути сильним». Проте пізніше, під час індивідуальної розмови, психолог знайшла підхід та доступно пояснила, що страх і тривога – це не про силу, це нормальна реакція на ненормальні обставини.

Поступово, після певної кількості зустрічей, використовуючи арт-терапію та дихальні вправи, Олег навчився висловлювати свої емоції. Він почав малювати картини, що допомагало йому вивільняти напругу. Психолог також залучила його до групи підтримки для підлітків-переселенців, де він познайомився з однолітками, які пережили схожі травматичні події.

З часом Олег став більш відкритим, знову зацікавився навчанням і навіть виступив на шкільному заході, присвяченому силі людської стійкості.

Як на мене, ця ситуація демонструє, як важливо своєчасно виявити психологічні труднощі та надати допомогу підлітку. Ментальна підтримка – це не завжди лише про слова. Це також про довіру, прийняття і фахову допомогу, що дає змогу повернути дитині відчуття безпеки й віру в себе.

Ті психологічні труднощі, яких зазнають сучасні діти та підлітки в Україні, можуть спричинити ще глибші травми, тому важливо знати, як упоратися з ними.

Є дієві методи самодопомоги, зокрема дихальні практики, а також дуже важливими є розмови. Відверте спілкування з близькими, друзями, тими, хто вас чує і розуміє, може стати своєрідною терапією. Та коли ситуація глибша, не варто соромитися звертатися до фахівців – психологів, психотерапевтів, які знають, як допомогти впоратися з травмою та покращити стан.

Також важливими є тренінги, воркшопи, конкурси, що сприяють комунікації, розвитку, соціалізації.

Ментальна підтримка – це маяк у темряві. Вона відкриває людині її внутрішню силу, допомагає прийняти реальність і побачити сенс життя навіть у найважчі моменти. Це джерело віри у себе, яке наповнює душу теплом і допомагає рухатися вперед, навіть крізь біль і хаос.

Війна залишає після себе руїни – глибокі рани в серці. Але з часом, завдяки зусиллям і підтримці, ці рани можуть загоїтися, відкривши шлях до нового життя. Війна – руйнівна сила, яка несе багато горя, тому значення ментального здоров’я підлітків у цей період надзвичайно важливе. Адже саме ми – молоде покоління – є майбутнім України. Ментальна підтримка – це світло, що прорізає темряву страху і невпевненості, це віра у себе та в інших, яка дає сили жити, боротися, діяти.

Я звертаюся до своїх однолітків: піклуйтеся про себе, про своє ментальне здоров’я, розвивайтеся, шукайте нові можливості, не бійтеся відкривати нове і спілкуватися з тими, хто підтримує. Лише з внутрішньою гармонією ми зможемо впевнено дивитися у майбутнє.

Якщо не ми, то хто!?