Коли почалася війна, Олександрі було лише 14, і вона ще не до кінця розуміла масштаб трагедії. Родина виїхала спершу на Рівненщину, а згодом за кордон, та там усе здавалося чужим, і найбільше хотілося додому. Тепер вона живе в Києві, але її район постійно страждає від обстрілів. Одного разу уламки збитого «шахеда» впали просто у дворі її будинку. Попри небезпеку, дівчина переконана: краще, ніж удома, не може бути ніде - тут її рідні і близькі, її сила та натхнення.