У перший день війни я почула вибухи. Пішла на роботу, а потім повернулась у підвал. Там прожила декілька днів, а потім пішла до бомбосховища. Укриття стало другим домом на місяць. Зі мною були рідні та чоловік. Ми спали на піддонах. Чоловіки приносили їжу, діставали воду. Я була впевнена, що війна ненадовго. Кожного ранку пекла оладки, щоб не збожеволіти. 

У будинок, де я перебувала, влучили осколки. На той момент я готувала їжу. Це мене шокувало. Я бачила тіла людей, в яких влучали осколки. Це мене шокувало. 

Коли почали літати літаки, я зрозуміла, що треба швидко виїжджати. З чоловіком зупинились у Харкові. Живемо в квартирі сина, який служить. У наш будинок був приліт, але ми не виїжджаємо. Благодійники нам допомогли вставити вікна. Зараз я просто хочу миру. Сподіваюсь на перемогу. Дуже хочу повернутись в Сєвєродонецьк, хоча я знаю, що с моїй квартирі зараз живуть окупанти.