Я жила в Луганській області. Після початку війни почалась окупація села. Не було води та світла. У село завозили гуманітарну допомогу. Пів року я з родиною прожила в страху. Росіяни постійно ходили вулицями. 

Я виїхала в Харків, довелось найняти автівку. Пішки йшла через міст, де мене зустріли ЗСУ. Так я врятувалась з окупації. 

Мій чоловік пішов на війну. Я залишилась одна з трьома дітьми. Чоловік загинув, потім пішов служити син. Зараз він зник безвісти. 

Я залишаюсь в Харкові. Чекаю на сина кожного дня. Зараз я збираюсь при дбати будинок та якось жити далію Мені треба ставити на ноги двох менших синів.