Історії, які ви нам довірили
Сапєлкіна Ганна, 14 років, Пономаренківський ліцей Роганської селищної ради Харківського району Харківської області, с. Хроли
Есе «Війна в моєму житті»
Важко уявити, що ще декілька років тому я сказала б, що не знаю війни. Але, на жаль, мешканці моєї країни гинуть через інтереси інших людей.
Раніше зі сторінок старих книжок або в історичних фільмах війна видавалася мені чимось далеким та фантастичним, але вже навесні 2014 року я почала все частіше чути про це жахіття від своїх друзів, знайомих та батьків і рідних.
Тоді мені було зовсім мало років, я була маленькою дівчинкою, яка захоплювалась малюванням і танцями, і не розуміла всього масштабу цього страхіття. Та, незважаючи на свій юний вік, я розуміла, що війна – це просто потворне й жахливе явище.
Кожен день я питала себе: “Навіщо потрібна війна?”, – але так і не могла надати відповідь на це питання.
Неймовірно страшно було мені, коли я спостерігала за тим, як переймаються мої рідні. Мій старший брат пішов на війну. Через це батьки не могли знайти собі місця та кожного дня проливали гірки сльози за своєю кровинкою. Час без нього був найважчим та найжахливішим. Маленька я шалено сумувала за ним та мріяла скоріше відчути ніжні, теплі обійми брата.
На сьогоднішній час я вважаю, що війна ніколи не повинна бути способом досягнення цілей, а мир на Землі – це безцінний дар, який дає нам можливість жити без страху, бути щасливими.
Війна… скільки болю, жаху, самотності асоціюється із цим словом. Скільки розбитих сердець, скільки зламаних доль через одне жахливе слово. Саме з цієї причини ми зобов’язані сказати війні “ні”. Чого б це не коштувало, народ повинен зробити свій вибір, зробити його явно й однозначно. Україна не хоче війни!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
