Осьмуха Каміла, 11 клас, Краматорська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 з профільним навчанням Краматорської міської ради Донецької області 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гребеннікова Ольга Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… 1000 днів болю, страху й незліченних втрат. Щодня без зупину ворог здійснює масовані обстріли, бомбардування українських міст, сіл, залишаючи не лише руїни, випалену вщент землю, але й смерть. Чомусь сусід-агресор вирішив, що має на це право. 2022 рік змінив життя кожного українця.

Перші дні війни були справжнім жахіттям. Вибухи, авіація, тривога… Проте всі думали, що це тимчасово. Ось-ось кінець.

На жаль, це хибне припущення. То лише початок страшної війни. Повне усвідомлення того, що відбувається, прийшло лише тоді, коли було оголошено евакуацію. Прийнято рішення виїхати з рідного міста. Залишивши найулюбленіші дитячі іграшки та фотоальбоми на полиці, покинувши свою кімнату, попрощавшись із сусідами, довелося вирушати. Настала та мить, коли кожному треба було робити вибір: хтось виїхав за кордон, рятуючи  малих дітей, хтось перемістився в інше місто, а хтось залишився вдома. Жодних засуджень, звинувачень, бо то страшна війна не залишила часу на роздуми. Серед хаосу й темряви, пострілів і вибухів треба було негайно рятуватися. Життя продовжується.

Правду кажучи, важко було усвідомити той факт, що вже ніколи не буде так, як раніше. Сльози, відчай, біль, страшенний крик.

Відбулася повна трансформація. Мені довелося дуже-дуже рано подорослішати. Зрештою, усвідомити те, що ми не маємо жодного права скиглити, скаржитися, жалітися. Коли згадую про українських воїнів, наших янголів-охоронців, які на пекельному фронті, у вогненних окопах під кулями й вибухами, то приходжу до тями та дякую Богові за те, що у нас є можливість бачити синє небо й відчувати лагідний подих вітру. Мужні захисники й захисниці щодня дають відсіч ворогу, вони з усіх сил тримають землі, захищають кордони, суверенітет і територіальну цілісність. Безперечно, лінія фронту стала межею між минулим і сьогоденням. Сподіваюся, що завдяки силі військових зможемо повернути спокійне життя й мир на багатостраждальну землю.

Ясна річ, ми маємо триматися! Разом пережити важкі часи й дочекатися Перемоги! Проте сльози ллються рікою.

Український народ – нація нескорених і незламних! Хтось пішов на фронт у лави Збройних сил України, дехто став волонтером, щоб допомагати не лише військовим, але й знедоленому народу. Звісно, є люди, які, не маючи нічого або втративши все, продовжують працювати заради нашої рідної Батьківщини: плетуть сітки для фронту, надають першу допомогу, проводять благодійні концерти та зустрічі, а на зібрані кошти підтримують військових. Кожен займається своєю справою і робить посильний внесок у наближення Перемоги!

Народ свідомо об’єднався заради досягнення спільної мети та попри будь-які труднощі, піклується один про одного. Певно, єдність – велика сила!

Під час війни актуальним стало мовне питання. Люди нарешті усвідомити свою приналежність до роду, історії, традицій, звичаїв. Усі почали навіть думати по-українськи. Без сумніву, відмовилися від чужого. Їхнім брендом стало українське: ЗМІ, театр, музика, література, кіно, політика. Народ свідомо зробив свій вибір. І це наш шлях до змін. Сьогодні, як ніколи, розуміємо слова гімну «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Безперечно, віримо в пророчі рядки «Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля», та сподіваймося на краще майбутнє в квітучій Україні.

Щохвилини молімося за відважних янголів-охоронців, за українських воїнів! Схилімо голови перед тими, кого вже немає! Вічна їм пам’ять та доземний уклін!

На жаль, материнський біль втрати, поламані долі залишаться назавжди. Людська пам’ять збереже пережиті жахи, але українці, як квіточки, колись проростуть крізь асфальт. Поступово рани загояться. Можливо, час зцілить. Уже сьогодні перейменовують назви вулиць, площ, скверів. У підручниках з історії згодом з’являтимуться нові сторінки, де зазначатимуть імена нескорених. Ми ще побачимо, як у майбутньому відродиться наша держава. Сусідні країни допоможуть відбудувати зруйновані міста. Колись почнуть повертатися сім’ї. 

Українці продовжуватимуть будувати плани на майбутнє, кохати, мріяти, любити життя, людей! На жаль, когось уже не буде, проте вони залишаться в наших серцях назавжди.

Попереду ще нелегкі часи, але ми вистоїмо! Як росії не вдалося взяти Київ упродовж трьох днів, так їм ніколи не вдасться знищити нашу націю. Українці неодмінно переможуть, бо з нами Бог! Слава Україні! Героям Слава!