Александров Ілля, учень 10 класу Наукового ліцею при Житомирському державному університеті імені Івана Франка

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гримашевич Галина Іванівна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

У нас досі триває та сама зима 2022 року. Вже майже два роки у серці кожного з нас той самий холодний лютий. Всі годинники ніби зупинилися о 4 ранку. Ми живемо однією надією і вірою, що зовсім скоро ми прокинемось не від звуку сигналу повітряної тривоги, чи ще гірше, гучних вибухів, а під дзвінкий спів пташок і дитячі вигуки «Ура, тато їде додому, війна закінчилась»! Щоб кожна мама змогла обійняти свого сина чи доньку, кожна дитина дочекалася тата, кожна сестра – брата, а жінка – чоловіка.

Людське життя – це найдорожче що ми маємо. На жаль сьогодні наша країна проливає кров своїх доньок і синів. Кожна втрата – це шрам на душі нашого українського народу.

З кожним днем, кожною хвилинкою ми стаємо міцнішими, сильнішими. Українець, українка – ці слова нині лунають у кожному куточку світу. Навіть малеча знає що українець – це якийсь ніби супергерой, суперсила. Це незламна, сильна, міцна, вольова, патріотична людина. Список даних прикметників можна продовжувати вічно.

Я безмежно радий що народився саме в цій країні, країні незламності, сили, великого майбутнього.

В нас надзвичайні люди. Як би це прикро не звучало б, але у тільки у цій війні до нас прийшло визнання того ,які ми насправді, українці. Весь світ побачив наскільки добра і щира в нас душа, тепле серце, мирні і доброзичливі наміри. Згадати тільки Херсон…скільки болю і поганих спогадів несе в собі це слово сьогодні. Зовсім нещодавно всі спостерігали наслідки безжалісних подій там.

Українські люди, ризикуючи власним життям, рятують беззахисних тваринок. Ці жахливі кадри закарбувалися у нашій пам’яті назавжди. Волонтери, працюючи під обстрілами, на руках носили бідних тварин, які були не в змозі самостійно вибратись з цього пекла. В цьому і є наша душа.

Для нас важливе кожне життя! І я пишаюсь тим, що я теж українець. Така наша сила і незламність духу сформувались ще на історичних засадах, традиціях, культурі, патріотизмі. Для нас найважливіше – це воля та свобода. Ми  ще здавна вміємо протистояти труднощам у пошуку незалежності.

У цій жахливій безжалісній війні важлива підтримка кожного. Жодна людина сьогодні не стоїть осторонь. Кожен, навіть дитина, може зробити свій вклад у нашу перемогу.

Як тільки розпочалася війна, я разом з татом допомагав будувати пункт оборони нашого маленького містечка. Ми збирали всі необхідні матеріали і невпинно працювали. Я хоч ще був малий, але разом з мамою робив теплий чай і бутерброди і підгодовував трішки наших захисників. Потім мені з сестрою довелося  виїхати до нашої країни-сестри Польщі, та навіть там ми продовжували допомагати. Ми відвідували кожен мітинг, акцію, поширювали інформацію про нашу Батьківщину. Трохи освоївшись ми записались до волонтерського центру і почали допомагати там.

Моя сестра добре володіє польською, тому вона легко знаходила мову з поляками, коли потрібно щось перекласти для наших громадян. Я вчився по-трохи і теж намагався допомагати, робив бутерброди, чай, роздавав засоби особистої гігієни.

На сьогоднішній день, навчаючись, я ні на хвилинку не забуваю про те, що у нашій країні війна. Ми з моєю сім’єю постійно «донатимо» кошти, допомагаємо переселенцям, які проживають у нашому містечку, приймаємо участь у різних заходах для підтримки наших захисників.

Плетіння сіток, оформлення свічок з гофрокартону та організація зборів речей для наших захисників – це те, чим ми займаємось постійно.

Я впевнений, що кожна людина може докласти трішечки зусиль, аби наблизити нашу омріяну перемогу. Тільки українські люди такі сильні і витривалі. І ми віримо, що зовсім скоро ми  побачимо це мирне небо, яке не цінували колись.