Хабленко Єва, учениця 9 класу КУ "Сумська гімназія № 1"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Михайличенко Наталія Олександрівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Бути українкою для мене – це неперевершене відчуття належності до великої і сильної нації, яка пройшла через випробування і виборола своє право на свободу та гідність. Нажаль, це право нам доводиться виборювати час від часу, оскільки історія повторюється, але очевидно, нам просто географічно не пощастило із сусідом.

Український народ завжди вирізнявся бажанням до свободи та глибоким патріотизмом. Визначальною рисою українського характеру є незламний дух, укорінений у віковічних історичних подіях. Кожна сторінка історії наклала свій відбиток на наше покоління, але це тільки зміцнило наші вольові риси.

У теперішні скрутні часи, коли Україна зіткнулася з викликом зберегти свою територіальну цілісність через агресію "недобрата", бути українцем стало особливою суперсилою для майже кожного з нас, адже вона  надає нам невичерпне джерело натхнення захищати своє. Проте незламність духу українців проявляється не лише в історичних подіях, але й у національній культурі та традиціях.

Мова – це наша гідна спадщина, і в сучасних умовах вона, як ніколи, стала невід'ємним елементом нашої ідентичності.

Як українка, я відчуваю себе частиною великого живого організму та несу відповідальність за майбутнє своєї нації. Опинившись в Німеччині через російську агресію, ми з мамою брали активну участь у різних ініціативах, благодійних акціях та мітингах. Таким чином, ми відчували, що робимо свій внесок у важливий процес, який звичайно є краплею, але обов'язково допоможе наповнити наш довгоочікуваний океан ПЕРЕМОГИ.

Боротьба стала нашою спільною справою, незважаючи на велику відстань, підписували петиції, приєднувались до груп у соціальних мережах, де обговорювали ситуацію в Україні та розповідали своїм іноземним друзям про необхідність підтримки нашій країні.

Відвідуючи мітинги, ми завжди були з патріотичними плакатами, тримаючи їх як символ нашого єднання та відданості своїй Батьківщині. Я з гордістю носила вишиванку, футболку з нашим гербом, жовто-блакитний браслет. Це, хоч і виклакало агресію від росіян, які живуть там, але було всеодно, тому що я відчувала себе сильною, бо українка, і це гріло мені душу.

Тимчасове перебування за кордоном стало викликом для багатьох українців. У цьому випробуванні наша суперсила проявилася в спроможності підтримувати один одного. Це стало справжнім символом нашої національної міці.

Повернувшись додому, фінансово підтримувати наших захисників стало легше. Кожна гривня може вирішити багато у забезпеченні безпеки країни, тож навіть невеликі грошові перекази на важливі збори для військових – це цеглини у фундаменті нашої безпеки. Така, навіть невелика допомога, пробуджує в нас віру та силу, допомагає пережити важкі часи.

Я пишаюся тим, що я українка через нашу багату історію, мову, традиції та сильний національний дух. Україна – це не лише країна на мапі, але й моя ідентичність, яку я відчуваю глибоко в серці. Бути українкою – це призвання боротися за свою країну та національну єдність.

Це не просто обов'язок, але і честь бути частиною нації, яка завжди прагнула свободи та справедливості. І, можливо, саме це робить мене сильною - здатною пройти будь-які труднощі, тримаючи в серці гордість за свою країну та віру в її світле майбутнє. Я чітко відчуваю, що незламність українців виявляється в їхній готовності вистояти під час будь-яких випробувань, підтримуючи один одного та прагнучи спільної мети.

Як би тяжко нам не було, ми повинні залишатися сильними, несучи у собі вогонь патріотизму та відданості країні, оскільки він освітлює ту темряву, яку накидує на нас бездушний ворог.

 Ми всеодно піднімемося та збудуємо наше світле майбутнє. Ціна цього майбутньому страшна, бо Україна втратила величезну кількість своїх найвідданіших синів, але боротися за  свою свободу та незалежності ми не перестанемо. "Ми б'ємось за те, чому нема ціни в усьому світі, – за Батьківщину."          (О. Довженко)