«Зранку мама будить мене і каже, що почалась війна. Це наче був жахливий сон. В мене одразу покотилися сльози. Я обійняла маму. І ми почали вирішувати, як бути далі», - згадує Антоніна. Всією сім’єю вирішили поїхати в Вишеньки. Там було трохи спокійніше, ніж в Києві. Антоніна часто зі своїм братом плакала, тому батьки їм давали заспокійливі таблетки. Дівчина впевнена, що саме завдяки підтримці своєї родини вона змогла пережити цей стрес і наразі тікати з рідної країни не хоче.