Бовдуй Марина, учениця 9 класу Наукового ліцею міжнародних відносин ІІ-ІІІ ступенів» Університету митної справи та фінансів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Подворчан Алла Зеновіївна

Моя Україна майбутнього

Війна…Війна ввірвалась у життя пересічного українця для когось несподівано, для когось − очікувано, для одних − безболісно, а для інших стала травмою на все життя. Але я впевнена, що всі замислювались над питанням:  що Мир значить особисто для кожного. Після майже двох років війни ти вже звик до воєнного стану, скажімо,  до специфічного способу життя. Щоразу чути повітряну тривогу, її виття, вибухи прильотів, «бахкання» ППО, вставати в ночі й виходити  в коридор від того, що різна  балістика і шахеди літають над твоїм будинком, а найгірше −  жахливе відчуття страху за життя своєї сім’ї.

Усі ті міста та села, які були зруйновані від вражих наступів. Усі ті українці, які були змушені покинути свій дім. Усі ті люди, які загинули. Усі наші військові: чиїсь сини, брати та батьки – зараз віддають свої життя за українське майбутнє. Чому Україна має проходити через це? Ніхто не заслуговує такого життя.

І коли мене питають, що для мене означає Мир, я кажу лише те, що відчуття безпеки за своїх найрідніших людей і свою державу – це найбажаніше, що зможу відчути тільки тоді,  коли Україна переможе. Спокійне життя, повернені до сімей близькі та шанс на щасливе майбутнє – це Мир в країні, в якій я живу.

Незалежна, вільна, а найголовніше – жива. Саме такою я уявляю нашу майбутню державу.

Вона, безперечно, рано чи пізно, здобуде перемогу над ворогом. Але після свята Україну буде чекати нова путь, яка потребуватиме великих зусиль та праці. Однак я вірю, що країна встане на ноги та виправить усе, що було зруйновано війною. І настане новий час, нова ера нашого народу.

Україна стане прозорою, чесною, розквітаючою країною. Це місце, яке буде кипіти від можливостей, перспектив і реалізації успішного життя людей. І до всього цього ми обов’язково досягнемо, незважаючи на всі перешкоди.

Насправді в мене є одна ідея, яку я дуже хотіла б втілити в Україні для всіх тих людей, які відали своє життя заради перемоги. Ці люди заслуговують поваги, шани й пам’яті. І треба, щоб люди завжди пам’ятали про їхній героїзм.

Тому моя думка полягає в тому, щоб зробити кладовище, на якому хоронили б усіх загиблих на війні. Щоб воно було на стільки ж відомим, як Личаківський цвинтар у м. Львів.

Щоб це було місце пам’яті, куди зможуть потрапити всі люди, які захочуть нагадати собі та помолитися за героїв нашої держави. Подивитися і зрозуміти, що український народ завжди буде незламним.