Марія, 9 клас, Часів Яр

Вчитель, що надихнув на написання — Наталя

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок 24 лютого 2022 року. Як ворожий снаряд, розірвала серця українців звістка про те, що російські нелюди обстріляли наші мирні сплячі міста. З того дня і моє життя розділилося на "до" та "після".

Тим зимовим ранком мене збудили не промінчики теплого сонечка, а вибухи, які пролунали в Часовоярському лісі, недалеко від мого будинку.

А мамина звістка, що в школу я не піду, мене дуже здивувала. Купа запитань посипалась із моїх уст, але мама більше мовчала та важко вдихала повітря. Зараз я розумію, що моя матуся ретельно підбирала потрібні фрази, щоб наважитися пояснити мені ситуацію. Багато питань лишилися без відповіді в той момент. Вони накопичувалися з кожним днем та не давали мені спокою:

за що вбивати мирних людей? Навіщо руйнувати пам'ятки українського народу, які так дбайливо берегло не одне покоління вдячних українців?

Так, зараз все бачиться чіткішим. Я стала більше цінувати щирий погляд оточуючих, їх ясні щирі очі, безкрає чисте небо та легкий вільний політ пташки.

Тоді початок війни змусив мене покинути свою домівку, школу. Ми з мамою виїхали з нашого невеличкого улюбленого містечка та стали частиною волонтерів.

Тепер ми готуємо їжу військовим на фронт, плетемо маскувальні сітки, вносимо пожертвування на підтримку української армії.

Я малюю малюнки для воїнів на передову та свято вірю в їх магічний вплив на наших захисників, захисниць, які надають воїнам сили, стійкості та віри в перемогу. Відчуваю, що такими діями я наближаю світле і мирне майбутнє нашої рідної України.

1000 днів війни – це тисяча днів болю, втрат, страху, але і водночас важливої боротьби, яка стосується і мене, і мого народу, і моєї країни. Ця війна допомогла всім українцям зрозуміти, що в житті є найціннішим. Кожен, хто вносить свій вклад у перемогу, відчуває єдність зі своїм народом, його справжній дух та самовідданість. І через це Україна стала символом незламності, нескореності і прагнення до свободи.

Я переконана, якби ті, хто прийшов до нас зі зброєю, хоча б раз доторкнулись до скарбів наших українських митців, то зуміли б заповіт великого мудреця Григорія Сковороди: «Що хочеш шукай, але не згуби миру!», якому слідує мій український народ.