Верьовкіна Марія, 9 клас, Часовоярський ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 17

Вчитель, що надихнув на написання — Антипова Наталя Степанівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок 24 лютого 2022 року. Як ворожий снаряд, розірвала серця українців звістка про те, що російські нелюди обстріляли наші мирні сплячі міста. З того дня і моє життя розділилося на "до" та "після".

Тим зимовим ранком мене збудили не промінчики теплого сонечка, а вибухи, які пролунали в Часовоярському лісі, недалеко від мого будинку.

А мамина звістка, що в школу я не піду, мене дуже здивувала. Купа запитань посипалась із моїх уст, але мама більше мовчала та важко вдихала повітря. Зараз я розумію, що моя матуся ретельно підбирала потрібні фрази, щоб наважитися пояснити мені ситуацію. Багато питань лишилися без відповіді в той момент. Вони накопичувалися з кожним днем та не давали мені спокою:

за що вбивати мирних людей? Навіщо руйнувати пам'ятки українського народу, які так дбайливо берегло не одне покоління вдячних українців?

Так, зараз все бачиться чіткішим. Я стала більше цінувати щирий погляд оточуючих, їх ясні щирі очі, безкрає чисте небо та легкий вільний політ пташки.

Тоді початок війни змусив мене покинути свою домівку, школу. Ми з мамою виїхали з нашого невеличкого улюбленого містечка та стали частиною волонтерів.

Тепер ми готуємо їжу військовим на фронт, плетемо маскувальні сітки, вносимо пожертвування на підтримку української армії.

Я малюю малюнки для воїнів на передову та свято вірю в їх магічний вплив на наших захисників, захисниць, які надають воїнам сили, стійкості та віри в перемогу. Відчуваю, що такими діями я наближаю світле і мирне майбутнє нашої рідної України.

1000 днів війни – це тисяча днів болю, втрат, страху, але і водночас важливої боротьби, яка стосується і мене, і мого народу, і моєї країни. Ця війна допомогла всім українцям зрозуміти, що в житті є найціннішим. Кожен, хто вносить свій вклад у перемогу, відчуває єдність зі своїм народом, його справжній дух та самовідданість. І через це Україна стала символом незламності, нескореності і прагнення до свободи.

Я переконана, якби ті, хто прийшов до нас зі зброєю, хоча б раз доторкнулись до скарбів наших українських митців, то зуміли б заповіт великого мудреця Григорія Сковороди: «Що хочеш шукай, але не згуби миру!», якому слідує мій український народ.