Історії, які ви нам довірили
Стан українців, біль, який неможливо описати, гнів, який неможливо утримувати, кожен день звістки, від яких моторошно. Віктор Петрович, як багато українців змушений був покинути свій будинок, хоча з сусідами жили, як одна сім’я ,допомагали один одному, але, коли прийшли російські солдати не зміг з ними жити: «Це не люди, це звірі». Віктор Петрович поїхав з дружиною до вагітної дочки, багато не розповідав їй, не хотів засмучувати. Стримуючи сльози розповідає, як добирався до доньки: «Сліди боїв, ящики з боєприпасами, міни і нескінченні блокпости, коли на одному з блокпостів ми побачили українських солдатів, ми плакали від радості, наші»! У Києві Віктор Петрович став щасливим дідусем, попри всі негаразди він радий, що може потримати на руках свого онука. Чоловік упевнений, що його онук буде жити в щасливій Україні!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
