Похідня Марія, Комунальний заклад “Полтавська загальноосвітня І-ІІІ ступенів школа №23 Полтавської міської ради Полтавської області”, м. Полтава

Вчитель, що надихнув на написання есе — Зозуля Ольга Олександрівна

"Подія, яка змінила все. Сила допомоги"

Я завжди із завмиранням у серці слухаю розповіді моєї мами про її прабабусю, а мою прапрабабусю. Слухаю про голодомори та війни, які їй довелося пережити. “Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати”, — говорить вона. Так воно і є… Слухаю розповіді старенької про прапрадіда, який загинув на війні, захищаючи свою країну. Ще донедавна ці розповіді здавалися жахіттям і чимось нереальним. Так здавалося тоді...

Бабуня, так її називала моя мама, розповідала про той жах без сліз, але з невимовною тугою в очах, аж мурахи бігали по шкірі.

«Дави́лася слізьми́ ще тоді, коли "похоронку" отримала, без чоловіка з двома дітьми залишилась», — говорила вона. Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками. А кожного маминого дня народження бабуня, серед звичних побажань щастя, здоров’я, щоб навчалась гарно, завжди говорила: "Бажаю, діти, ніколи не побачити війни..."

...Побачили, прапрабабусю. І мама моя побачила, і я побачила, і братик мій теж побачив... І побачили, і почули... Я ніколи тебе, прапрабабусю, не бачила і не знала, але твої слова й історії постійно зі мною.

Я ще маленька, але вже все розумію, хоча й не завжди це показую. Я намагаюсь не думати про погане і жити. Жити своїм безтурботним життям. Намагаюсь насолоджуватись дитинством. Але це дитинство супроводжується гулом військових літаків, повітряними тривогами, вибухами, які так дуже чутно…

Я все розумію... Інколи аж волосся догори підіймається, але мама говорить, що ти живеш на хмаринці і захищаєш нас з неба. Я дивлюсь на небо, обираю найгарнішу та найпухнастішу хмаринку, на якій відпочиваєш ти, прапрабабуню, і починаю мріяти і вірити в те, що настане День перемоги, день звільнення, день, який так любила ти, моя прапрабабуню! Я знаю, що ти захищаєш нас з неба, бо мама часто бачить тебе у снах… Тому я спокійна...

Хоча інколи все одно аж мороз спиною йде... Бо ж я ще дитина... Дитина, яка швидко виросла. Бо ж війна...

Вірю, що Україна встане з колін, що ворога не буде в нашій вільній, незалежній Україні.
... Україна понад усе! Яка земля, такі й люди!!! Україна — єдина!