Кричко Анна, учениця 9 класу Романовобалківського ліцею

Вчитель, що надихнув на написання есе - Романішина Валентина Олегівна

Моя Україна майбутнього

Наша нація сильна, як ніколи. Ми знаємо, що робити під час сирен, як надавати першу допомогу, як не боятися. Я мрію про час, коли більше не буде сирен. Коли не треба буде ховатися у бомбосховищі. Мрію про Перемогу. Її будемо святкувати усім світом! Уявляю міжнародний флешмоб: одягнуті у вишиванки українці усього світу  вшановують героїв війни, запалюють свічки. Прикладають долоні до гарячих сердець, тихенько шепочучи: «Героям Слава! Ми вільні!»

Україна після війни розквітне.  Ми відбудуємо кожен будинок і посадимо багато квітів, встановимо меморіали героям у кожному місті України. Люди повернуться з інших міст та країн. Це все буде після війни…

Наша країна залишиться цілісною та суверенною, адже кожен з нас патріот, справжній українець, що готовий віддати життя заради своєї Батьківщини. За останні пів століття український народ бачив і пережив те, що не бачила і не переживала жодна нація в світі. На наших очах геноцид  українського народу. Окупована Буча та Ірпінь, жорстокий Ізюм та голодний Маріуполь. Розбомблені культурні пам’ятки, що стояли тисячоліттями. Влада обов’язково почне їх відбудовувати.

А я планую відвідати Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди, що його розбомбили російськи орки! Удар був прицільним – снаряд влучив просто в дах будівлі. За мить спалахнула пожежа, яка випалила музей зсередини. Та я вірю, я зі своїм дядею-військовим відвідую музей уже цієї зими. Хочеться Перемоги та миру.

Наша українська армія з однієї з найслабших перетворилася на одну з найсильніших та найвмотивованіших армій світу. Відважно захищаючи жінок та дітей, бійці отримували надійну підтримку від держави та волонтерів, що допомагали з військовою екіпіровкою, обладнанням та одягом. Після перемоги зросте вклад держави у армію, навчання бійців та стажування за кордоном, аби переймати досвід у американців чи Ізраїлю.

Наші бійці мають іти на війну у повному обладнанні і зі зброєю у руках, щоби впевнено захищати суверенні кордони України.

Українська нація має героїчне минуле за плечима, а також молоде обличчя. Талановиті, молоді, сильні, незламні, вмотивовані та безстрашні українці змінюють історію сучасної України. Незалежність – це найперше мова, вона є таким же важливим символом, як прапор, герб і гімн. Інтелектуально - культурний розвиток в контексті української мови після війни виступає як національний феномен, на тлі повномасштабного вторгнення Росії.

Саме зараз в українському суспільстві збільшується кількість талановитих письменників, художників, кінорежисерів, що сприяє зародженню непереборної сили об’єднати народ.

Одні говорять про зміну назв вулиць, видалення російських творів з програми, знищення культурник пам’яток, на кшталт пам’ятника Пушкіну, а інші не готові до таких змін. Всі російські пам’ятки буде знищено, а вулиці будуть перейменовані, адже Україна зараз має своїх героїв, яких варто вшанувати.

Інші  повертаються додому не відкриваючи очей, лише споглядаючи з-за хмар, як плачуть рідні. Герої, яких пам’ятатиме Україна, дякуватиме за життя, яке вони зберегли. Плакатимуть сірі хмари дощами, дивлячись повернення полонених з «Азовсталі».

Нескорені та горді, вони не стають на коліна перед жорстоким ворогом. Витримавши тортури, деякі з них повертаються додому. Читаю та плачу від світлин, де відома українська акторка  Ада Роговцева обіймає Михайла Діанова, що  повернувся з полону. Щемливе фото відкриває обличчя сповнене сліз та подяки Ади, яка уособлює зараз усіх українців.

Ми низько вклоняємося захисникам України, які щоденно захищають землю від кровожерливого хробака- загарбника.

Але, навіть у важкі часи, історія вчить нас відмінності та незламності. Українці завжди проявляли та проявляють  велику духовну силу у збереженні та відновленні своєї спадщини. Майбутнє України буде світлим та радісним … Я люблю вишневу мою Україну. Я все робитиму для її процвітання.