Я жила в селі Орлянське Василівського району Запорізької області з двома доньками. Коли почалася війна, старша була вагітна. Чоловік воював у Лихові, а потім його перевели далі. 

24 лютого, о другій годині дня, в наше село зайшли окупанти. Були обстріли. Два будинки розбили. Хата чоловікового брата залишилася без даху. Все село залишилося без світла й газу. 

Почалося мародерство: російські військові пограбували магазин, забрали телефони в людей.  

Старша донька хотіла виїхати до свахи у Білу Церкву. Я вмовила й меншу поїхати з нею. По них приїхав зять. У нього виник конфлікт з окупантами. Так і не вдалося йому вивезти доньок на Київщину. Старша народила дитину в Дніпрорудному. 20 червня я вивезла їх у Запоріжжя, а сама повернулася додому. 18 вересня виїхала разом з мамою, бо їй потрібно було зробити операцію. Зараз разом з доньками винаймаємо в Запоріжжі трикімнатну квартиру. Чоловік інколи приїздить на вихідні. 

Я хочу, щоб діти були щасливі, батьки – живі і щоб наш будинок уцілів.