Олександр Сергійович з дружиною покинув домівку у Марганці, коли місто почали сильно обстрілювати

У мене є жінка, донька, два онуки. 24 лютого я був дома, збирався на роботу до Запоріжжя. Жінка зателефонувала: сказала, що війна почалася. Я повернувся додому, на роботу не поїхав. Потім були гучні обстріли нашої атомної станції, а від нас вона була розташована в семи кілометрах.

За ці місяці я стикнувся з фінансовими труднощами. Ми зараз живемо у доньки в Запоріжжі. Квартиру залишили, поїхали в Марганець, у нас там городик. Так і жили, а потім почались обстріли Марганця. 

Ми переїхали в Запоріжжя, але тут також не солодко було, також обстрілювали.

Мене шокувало, коли обстрілювали Запоріжжя: тут будинки рушилися. Також шокували трагедії в Бучі та Маріуполі.

На щастя, їжі хватає, води хватає. Тепло зараз, не холодно.

Наша евакуація проходила так: ми сіли та поїхали в Запоріжжя. Нас п'ятдесят кілометрів розділяло, така евакуація. Ми нікого не забирали. Домашніх тварин у нас не було, ми взяли і приїхали. В Марганці зараз вікна позабивали, навідуємося, приїжджаємо, ото таке.

Я зараз більш-менш заспокоївся. Спочатку, звісно, було морально важко, а зараз себе якось налаштував, то якось нормально.

Не знаю, коли скінчиться війна. Що я можу сказати? Як Господь Бог зробить, так і буде.

У майбутньому я планую повернутися додому, до свого городу, до свого саду.